15 серпня 2024 року виповнилося 135 років від дня народження митрополита Харківського і Богодухівського Стефана (Проценка). Один з видатних українських архіпастирів ХХ століття народився в день обрітення мощей святого архідиякона й першомученика Стефана. Університетами майбутнього владики стали Глухівський учительський інститут, Київська духовна академія та Ніжинський інститут народної освіти. Духовними керманичами Стефана Максимовича Проценка були священносповідник Пахомій (Кєдров), архієпископ Чернігівський, святитель Миколай, митрополит Алма-Атинський та преподобний Лаврентій Чернігівський. Під омофорами перших двох угодників Божих С.М.Проценко був закликаний до священнослужіння, чернечого постригу та зведення в сан архімандрита, а преподобного Лаврентія шанував як свого авву та духівника. В 1926 році отця Стефана, який молитовно зростав "от силы в силу" (Пс.83: 8), було висвячено на вікарного єпископа Чернігівської кафедри. Молодий владика був знайомий і поєднаний у Христі з багатьма архієреями, які перебували в середині 1920-х років на засланні в місті Харкові - столиці тодішньої радянської України. Часто приїжджаючи на Слобожанщину, він бачив цих святителів, яким судилося стати прославленими новомучениками у Христі. Не оминула сповідницька доля і Преосвященного Чернігівської кафедри: в 1935 році стався арешт єпископа Чернігівського і Носівського Стефана, в 1937 році він був засуджений на 5 років за звинуваченнями у "контрреволюційній діяльності" та етапований у Володимирський централ, згодом у в'язницю міста Орел і, нарешті, у Красноярський виправно-трудовий табір. У роки ІІ світовой війни повернувся до архієрейського служіння на Уфімській кафедрі, а потім на Полтавській у рідній Україні. В 1945 році архієпископа Стефана призначено у Харківську єпархію. Процес відродження парафій, і, в першу чергу, Благовіщенського кафедрального собору, яким Преосвященний особливо опікувався і в який благоговійно переніс, для вшанування, мощі святителів Афанасія Сидячого та Мелетія Харківського, був відзначений активізацією єпархіального життя. Про це свідчили відвідини міста Харкова Предстоятелями Помісних Православних Церков, які знали й шанували владику. Святіший Патріарх Олексій І, Святіший і Блаженніший Католікос-Патріарх Мелхиседек, його наступник Католікос-Патріарх Єфрем ІІ та інші визначні церковні діячі й особистості неодноразово приїжджали до Харкова. Любив владику Стефана і простий віруючий народ. Серед чисельних оповідань про святителя, харківські старожили оповідали, як кожного парафіянина владика благословляв за богослужіннями, а тих, хто відправлявся в паломницьку поїздку, архіпастир просив молитися за нього і надавав матеріальну допомогу на подорож. Господь наділив його і літературним, і проповідницьким даром, про що свідчить чимала низка статей архієпископа Харківського і Богодухівського Стефана на шпальтах церковної періодики другої половини 1940-х-1950-х років. На жаль, роки "хрущовської відлиги" обернулися для Православної Церкви у Радянському Союзі справжніми заморозками. Духовною радістю на тлі чисельних випробувань для повноти Харківської єпархії став наказ про зведення архієпископа Стефана у сан митрополита в лютому 1959 року. Та все одне: "гоніння і страждання" (2 Тим.3: 11), спричинені безбожницькою політикою більшовицької влади, підточили здоров'я 71-річного архіпастиря. 6 жовтня 1960 року Високопреосвященніший владика Стефан відійшов до Господа, а його святе ім'я увійшло в історію єпархії як ім'я першого ієрарха, що носив титул "Харківський і Богодухівський" у високій гідності митрополита.
*************************************************
16 серпня за благословенням митрополита Харківського і Богодухівського Онуфрія на могилі митрополита Стефана (Проценка) клірик Казанського храму на Лисій горі ієрей Микита Тулуп у співслужінні клірика Озерянського храму міста Харкова протодиякона Максима Талалая, завідувача Церковно-історичним музеєм міста Харкова, відслужили панахиду. По завершенні у своєму слові отець Микита зазначив, що біографія і церковне служіння владики Стефана є яскравим прикладом того, що наше земне життя повинно відзначатися добрими вчинками, що свідчать про нашу віру, яка "без діл мертва" (Іак. 2: 17), що треба цінувати кожний час, наповнюючи його водночас молитвою за нашу Богом бережену Україну, за наш рідний Харків, за його людей, за народ Божий, якому присвятив всі свої таланти, даровані Господом, приснопам'ятний митрополит Стефан (Проценко).
