8 лютого 2025 року благості Божої виповнюється 90 років від дня народження одного з найвідоміших священнослужителів Харківської єпархії в дияконському чині, ім'я якого добре пам'ятають представники старшого покоління духовенства і вірян – отця Аркадія Волощука. І хоча він відійшов до Господа в вересні минулого року, не доживши хіба кілька місяців до свого 90-літнього ювілею, Пастиреначальник-Христос дарував Своєму "доброму і вірному" (Мф.25:21) служителю більше ніж 65 років предстояти в священному сані престолу Господа слави.
Аркадій Анатолійович Волощук народився в 1935 році в селі Березове Сарненського району Рівненської області - мальовничому осередку українського Полісся на прикордонні з білоруськими землями. Його батько (протоієрей Анатолій (+1981) і дідусь (ієрей Іоанн (+ 1919)) були православними священниками, мама Онисія Олександрівна (+1979) (в дівоцтві – Житинська) – онукою священника і донькою регента. Окрім Аркадія, в родині Анатолія й Онисії Волощуків народилися сини Микола (+2010), Олександр (+2015), Георгій (+1990) і донька Євгенія (+1991). Своєму другому синові батьки дали ім'я на честь преподобного Аркадія, одного з раннехристиянських подвижників з Візантії, бо майбутній протодиякон народився саме в день його пам'яті - 8 лютого. Змалечку своїм дітям отець Анатолій і матушка Онисія прищеплювали любов до Бога, Його Святої Церкви та рідної української землі з її природою і людьми. З юнацьких років Аркадій захоплювався риболовством і часто своїм уловом годував всю сім'ю у повоєнні голодні роки. В 1951 році Аркадій закінчив школу-семирічку в селі Смородську, де в місцевому храмі на той час настоятелював його батько, а наступного року з родиною переїхав до нового місця служіння – села Немовичі (серед різних сіл Рівненщини, в яких протягом життя ніс пастирський послух отець Анатолій Волощук, була і загально відома Пересопниця, де створено Пересопницьке Евангеліє – національна святиня України). Рідний дядько Аркадія, священник Єпіфаній Волощук був закатований під час ІІ світової війни німецькими окупантами за спробу попередити свою паству в білоруському селищі Мокрово про збройний напад.
В 1953 році Аркадій Волощук вступив до Мінської духовної семінарії, яку закрили в 1918 році й відродили після ІІ світової війни з розміщенням у Свято-Успенському Жировицькому монастирі. Незважаючи на те, що Церква в ті роки була гнана і радянська держава ставила бажаючим навчатися у духовних школах всілякі перепони, конкурс в семінарію був доволі великий. Кількість бажаючих навчатися коливалася від 2 до 7 абітурієнтів на місце, а в перший клас зараховували близько 40 учнів. У відродженій Мінській семінаріі викладали випускники богословського факультету Варшавського університету, вихованці Віленської духовної семінарії. Її ректорами у період навчання Аркадія Волощука були протоієрей Іоанн (Сокаль;+1965) (згодом єпископ Смоленський і Дорогобузький Інокентій) і архімандрит Антоній (Мєльніков;+1986) (згодом митрополит Ленінградський і Новгородський), інспектором – архімандрит Леонтій (Бондарь;+1999) (згодом митрополит Оренбурзький і Бузулуцький), викладачами – ієромонах Іоанн (Сничов;+1995) (згодом митрополит Санкт-Петербурзький і Ладозький), ієромонах Афанасій (Кудюк;+2002) (згодом архієпископ Пермський і Солікамський), ієромонах Максим (Кроха;+2002) (згодом архієпископ Могилевський і Мстиславський). Одним з послухів Аркадія Волрщука у семінарії був спів та регентування у братському хорі.
Перерва у навчанні А.Волощука була пов'язана із службою в 1954-1956 роках у лавах Збройних Сил (служив у будівельних військах). Після демобілізації він знов був зарахований до другого класу Мінської ДС. Разом з майбутнім протодияконом навчалися такі відомі церковні діячі як Дмитро Будько (+2008) (згодом - архієпископ Кемеровський і Новокузнецький Софроній) й Віталій Антонік (+2024) (згодом протоієрей, професор Мінської ДА).
На початку1959 року Аркадій Анатолійович Волощук повінчався з Раїсою Нестерівною Одейчук (+ травень 2024), а в лютому того ж року митрополит Мінський і Білоруський Пітирим (Свиридов;+1963) висвятив А.Волощука на диякона.
Згідно постанови Учбового комітету для проходження служіння диякон Аркадій призначався до Іжевської єпархії, але молодий ставленник смиренно звернувся до Святішого Патріарха Олексія І (Симанського;+1970) з проханням направити його служити у Воскресенській церкві міста Череповця (Вологодська єпархія), щоб допомогати єдиному (!) діючому священнику у місті. На заміну диякону Аркадію до служіння в Іжевській єпархії був призначений випускник академії, кандидат богослов'я ієрей Іоанн Левчук (+1968). Промислом Божим, за кілька років і протоієрей Іоанн, і протодиякон Аркадій будуть служити в Благовіщенському кафедральному соборі міста Харкова.
Місцем служіння отця Аркадія у місті Вологді став Богородський кафедральний храм. Також, за благословенням правлячого архієрея, неодноразово молодий диякон відряджувався для служіння у церковні свята до храмів міст Великого Устюга і Череповця. В його характеристиці, даній архієпископом Вологодським і Великоустюзьким Мстиславом (Волонсевичем;+1978), є такі слова: "Диакон он хороший и в службе и в поведении".
Кожну літню відпустку зі своєю родиною отець Аркадій намагався проводити у рідній Україні, і завжди зустріч з батьками й родинами братів були дійсно "і радіст[ю], і веселіст[ю], і чест[ю]" (Ест.8:16).
Господь посилав молодому подружжю Аркадія та Раїси Волощуків і радість чадородія: в 1959 році народилася донька Зінаїда, в 1961 році – син Олександр (+2012), в 1965 році – донька Марія.
В 1969 році диякона Аркадія Волощука нагородили правом носіння двійного ораря.
Але суворий клімат Північної Фіваїди несприятливо позначався на здоров'ї, тому отець Аркадій звертався до Священноначалія з проханням благословити продовжувати своє дияконське служіння в одній з південних єпархій. В грудні 1970 року єпископ Вологодський і Великоустюзький Мефодій (Мензак;+1974) дав диякону Аркадію Волощуку відпускну грамоту з дозволом, згідно 17 правила VI Вселенського Собору, переходу в іншу єпархію. В січні 1971 року отец Аркадій був прийнятий в клір Сергієво-Казанського кафедрального собору міста Курська і зарахований півчим до архієрейського хору. Відповідно до ювілейних дат свого священнослужіння отець Аркадій отримував церковні нагороди, якими відзначають служителів у дияконському сані. В 1974 році, через 15 років після хіротонії, його нагородили саном протодиякона, а в 1979 році, до 20-ліття висвячення - правом носіння камілавки. В 1983 році протодиякон отримав орден святого рівноапостольного великого князя Володимира ІІІ ступеню. Його молитовний піснеспів прикрашав урочисті богослужіння не лише парафій Курщини, а й Іоасафівського кафедрального собору міста Бєлгорода, особливо в дні пам'яті святителя Іоасафа (Горленка) – славетного онука Українського гетмана Данили Апостола (+1734). Архіпастирі Курсько-Бєлгородської єпархії єпископ (згодом архієпископ Пермський і Солікамський) Миколай (Бичковський;+1981) і архієпископ (згодом митрополит) Хризостом (Мартішкін;+2025) писали в характеристиці протодиякона Аркадія: "Достойный служитель Алтаря Господня,.. обладает приличным голосом (бас), усердно исполняет свои диаконские обязанности, исправно несёт клиросное послушание, пользуется уважением своих собратьев".
Заповітним бажанням протодиякона Аркадія було служити в рідній Україні. Його запрошували до кліру Чернігівської, Житомірської єпархій. Нарешті, наказом архієпископа Харківського і Богодухівського Іринея 7 лютого 1985 року, напередодні 51-го дня свого народження, отець Аркадій Волощук був призначений протодияконом Благовіщенського кафедрального собору міста Харкова.
Служіння в головному храмі Слобожанщини проходило в контексті глобальних змін в житті і Церкви, і суспільства. В 1988 році, незадовго до святкування 1000-ліття Хрещення Київської Русі, отця Аркадія нагородили орденом преподобного Сергія Радонезького ІІІ ступеня. Він став добрим помічником і співслужителем митрополита Харківського і Богодухівського Никодима (Руснак;+2011), який після служіння на стародавній Галичині повернувся на Харківську кафедру в вересні 1989 року. Отець Аркадій був безпосереднім свідком таких історичних подій, як повернення Покровського чоловічого монастиря міста Харкова, проведення Харківського Архієрейського Собору 1992 року, канонізація Собору новомучеників і сповідників Слобідських, обрітення мощей священномученика Олександра, архієпископа Харківського тощо. Митрополичий протодиякон став учасником чисельних архіпастирських богослужінь, візітацій і, головне, освячень новозбудованих, відроджених храмів, яких після десятиліть атеїстичного руйнування возводила благодать Божа в трудах вірних синів і дочок Харківської єпархії Української Православної Церкви, в їхній "праці, не марн[ій] перед Господом" (1 Кор.15:58). Отець-протодиякон вів до престолу Божого в день дияконської хіротонії багатьох ставленників, серед них - майбутнього митрополита Харківського і Богодухівського Онуфрія, теперішнього правлячого архієрея нашої єпархії.
Особливу радість батьківському серцю доставляли успіхи сина Олександра, який на межі 1980-90-х років підкорював музичний Олімп, увійшовши в когорту відомих виконавців та естрадних композиторів. До сих пір ім'я Саши Волощука, автора чотирьох альбомів з чисельними хітами, пам'ятають шанувальники популярної музики. Синівське рішення про продовження співочої кар'єри в Сполучених Штатах Америки стали причиною переїзду родини Волощуків до міста Лос-Анджелесу. Митрополит Харківський і Богодухівський Никодим, який з повагою ставився до свого протодиякона, шанобливо звернувся до Блаженнішого Феодосія, Архієпископа Вашингтонського, Митрополита всієї Америки і Канади відносно переходу отця Аркадія в клір Православної Церкви в Америці. Він став старшим протодияконом єпископа Сан-Франциського та Західно-Американського Тихона (Фіцджеральда;+2023). Його також часто запрошували на урочисті богослужіння у православних храмах Лос-Анджелеса, зокрема Спасо-Преображенському соборі та Покровському храмі. Продовжуючи своє служіння Богу і Його Святй Церкві у Сполучених Штатах, протодиякон Аркадій неодноразово приїжджав додому, до Харкова і Рівного. За благословенням митрополита Никодима брав участь у пасхальних богослужіннях в Благовіщенському кафедральному соборі, Трьохсвятительському храмі (Гольбергівській церкві) міста Харкова, де настоятелював собрат отця Аркадія – протоієрей Іоанн Лизан (+2023). Братерську любов і дружні відносини отець-протодиякон зберігав з багатьма священнослужителями тих єпархій, де Господь судив йому служити. Доброзичливий гумор, християнська простота відрізняла його в спілкуванні і з молодшим поколінням. Автору цих рядків довелося ближче познайомитися з отцем Аркадієм влітку 2012 року, мати честь співслужити з ним за Божественною літургією та супроводжувати на прийомі у Високопреосвященнішого Онуфрія, архієпископа Харківського і Богодухівського. Батьківська мудрість життєвих порад, щирість і, найцінніше, непересічний досвід одного з найстаріших протодияконів, з духовним знанням і богослужбовою школою – такими були відмінні риси цього маститого священнослужителя.
Після свого неофіційного відходу на спокій у 2020 році за станом здоров'я, отець Аркадій зосередився на келійній молитві і часом займався улюбленою апостольською справою – рибальством. Благословенне довголіття і бадьорість духу, якими Господь нагородив отця Аркадія, здавалося, будуть супроводжувати його ще багато років і за межею 90-літнього віку, "насичен[ого] днями" (Іов.42:17). Племінник протодиякона, бандурист і співак Назар Олександрович Волощук розповідає: "У січні 2024 року мені вдалося трішки поспілкуватися з протодияконом через фейсбук-месенджер. Настрій у нього був чудовий, на здоров'я не жалівся. Сказав, що готується до 90-річчя, яке буде в лютому 2025 року. На жаль, не дожив".
Раннього недільного ранку 15 вересня 2024 року протодиякон Аркадій відійшов до Господа. Дата його упокоєння співпала, з різницею у 13 років, з днем пам'яті Харківського владики Никодима. Панахиду за новопреставленим відслужили 22 вересня, а наступного дня відбулося відспівування в Свято-Богородицькому соборі міста Лос-Анджелеса – першому в історії православному храмі Південної Каліфорнії, де парафіянами були видатні діячі культури, де відспівували композитора С.В.Рахманінова (+1943), де служив Богу і людям протодиякон Аркадій Волощук. Його життя і церковне служіння вмістили в себе і період жорстоких гонінь на віру Христову, і роки духовного відродження, і великі випробування, що випали на долю народу України в роки війни. Віримо, що нині у Царстві Небеснім він молиться за добробут і процвітання своєї земної Батьківщини, а ми, з почуттям любові і вдячності, виголошуємо приснопам’ятному протодиякону Аркадію "вечную память"!
Протодиякон Максим Талалай, завідуючий Церковно-історичного музею Харківської єпархії
